|
Проходячи по вулиці, мимоволі звертаєш увагу на молодих і не дуже молодих людей. У одних - сірі, байдужі, втомлені обличчя і згаслі очі. У інших - емоції вирують через край, запалюють справжністю і спрагою жити. Чому така різниця? ..
Перша ознака сімейного вигоряння - вам не хочеться йти додому. Почуття знайоме багатьом. Якщо нічого не змінити, вважають психологи, рано чи пізно це закінчиться розлученням. Або ще гірше - цілковитим розчаруванням в житті.
Підводні камені
На думку кандидата психологічних наук доцента кафедри психології Львівського національного університету ім. Івана Франка Олени Сазонової, найчастіше причиною непорозумінь в сім'ї є різні цінності.
Одружуватися і жити разом можуть лише люди, які мають подібні цінності. Ставлення до батьків і дітям, до заробляння і витрачання грошей, до навчання, порядку, дисципліни, відпочинку і т.п. Ми можемо жити або в порядку, або в хаосі. Для кого-то хаос прийнятний, для кого-то - ні. Є велика ймовірність того, що діти, в чиїх сім'ях панував хаос, будуть вибудовувати своє життя так само. Однак не завжди. Іноді діти використовують антісценарій. Вони заявляють, що будуть жити не так, як живуть батьки. У них все буде інакше. Тому, якщо цінності розходяться, люди можуть бути деякий час разом, але зазвичай такі шлюби нестійкі.
Молоді чоловік і дружина виховувалися в сім'ях з різними сімейними традиціями, цінностями, етичними правилами, манерою поведінки і т.п. А тепер ці люди повинні навчитися жити разом: одягатися, готувати їжу, прибирати в квартирі, заробляти і витрачати гроші, виховувати дітей. І одні сімейні правила можуть в чомусь не збігатися з іншими, а іноді навіть виявитися абсолютно протилежними.
"Колись партнера своїм дітям вибирали батьки, - каже Олена Сазонова. - Батьки хлопчика шукали йому наречену, батьки дівчини - нареченого. Тому що систему цінностей ми починаємо розуміти в більш зрілому віці. Батьки, які бачили сім'ї, де люди сповідували приблизно такі ж цінності, намагалися поєднати своїх дітей. Традиції, коли батьки шукали женихів і наречених, напевно, були дуже правильними. до речі, в деяких східних країнах такі традиції існують досі - саме дорослі шукають своїм дітям пару.
 Друга прич ина сімейних непорозумінь, - продовжує психолог, - перешкоджання один одному в самореалізації.
Є люди з авторитарним характером, стилем спілкування, які впевнені, що мають рацію тільки вони, і що іншої думки бути не може. З такими людьми дуже важко не тільки жити, але і спілкуватися. У них мало друзів.
Втома один від одного може виникнути і після першого року спільного життя, і після народження дитини, і через 10-15 років, - каже психолог. - У сімейному житті є кілька криз.
Особливо складний перший рік життя. Потрібно постійно розмовляти один з одним, виробити загальну стратегію поведінки. Але нерідко замість того, щоб обговорювати складні питання, люди починають їх уникати, ображатися. З роками образи накопичуються, втрачається почуття ніжності, прихильності і пристрасті один до одного.
Крім того, хороші відносини в родині пестять. Якщо людина мало буває вдома, мало спілкується зі своїми дітьми, то одного разу він раптом відчуває, що втратив контакт з найближчими людьми. Починає розуміти, що йому нема про що говорити зі своєю дитиною. І ця ниточка згоди втрачається не за один день ", - пояснює фахівець.
Чи є у нас сім'я?
Їм заздрили однокурсники, друзі, сусіди. Їх називали дуже гарною парою - молоді, красиві, розумні. Тільки що одружилися, а вже все є: квартира, машина, добробут. Він очолював невелику приватну фірму, тому дружина могла не поспішати з роботою. Наталія приїхала вчитися з невеликого районного містечка Львівської області, Андрій - з Тернопільщини. Познайомилися на останньому курсі, довго не думаючи, вирішили одружитися. Батьків, як це зараз модно, не питали. Просто розписалися, а через деякий час поставили перед фактом.
Дрібні тертя почалися вже з перших днів спільного життя. "Завтра вихідний, давай підемо до моїх друзів", - запропонував Андрій. "Добре, відповіла Наталія. - Але краще зустрінемося з моїми. Я їх давно не бачила ". -" Ну і що? Я ж перший запропонував ". -" А я вже домовилася ".
В той день вони пішли до подруг Наталії. Андрію з ними було нецікаво, про що він відверто сказав їй по дорозі додому. Того вечора вони вперше посварилися.
 Надалі в їх життя сонячні дні чергувалися з грозовими бурями. Якщо Андрій про когось говорив добре, Наталія обов'язково заперечувала. Але на людях вони були милі і ввічливі. "Не слід виносити сміття з хати", - любила повторювати Наталія. Майже щодня вона бувала у своїх подруг, які все більше дратували Андрія. "А чи є у нас сім'я?" не стерпів якось чоловік. "А ти що -Хочеш, щоб я сиділа вдома? Чи не буде такого ", - відрізала дружина сердито.
Так вони прожили два роки. Наталія вирішила отримати другу освіту і поступила вчитися на соціолога. Про дітей не говорили. Вважали, що спочатку потрібно пожити для себе. Спалахи пристрасті у них чергувалися з безпідставними сварками. але якщо раніше вони вибачалися один перед одним за образу, то тепер такого не було. Закінчилося тим, що подали на розлучення.
Ліки від вигорання
Члени сімей, де є проблеми, рідко звертаються за допомогою до психологів. Куди частіше вони розмовляють про негаразди з друзями , ро дителями, знайомими. А ті зазвичай категоричні: або розлучайтеся, або терпіть.
"Однак навіть фахівцям іноді важко зрозуміти причини вигоряння - коли воно почалося і від чого залежить, - каже Олена Сазонова. - Тому що некомфортний стан людини, в якому він знаходиться, - це наслідок, а причина лежить глибше, і не завжди її видно. І власне ці некомфортні наслідки і призводять до емоційного вигоряння.
Нерідко під одним дахом живе вся сім'я, люди різного віку, які одні і ті ж речі сприймають по-різному. І в таких ситуаціях треба мати життєву мудрість, вміти вислухати, зрозуміти і прийняти думку іншого ".
Як стверджує Олена Сазонова, найважливіше в сімейному житті - спілкуватися в доброзичливій і відкритій атмосфері. Це позитивно впливає на відносини і покращує психологічний клімат в родині. Якщо немає відкритості та довіри, найбільше страждають діти. "Тому я завжди кажу: подумайте про своїх дітей. Якщо хочете, щоб ваша дитина була щасливою, міняйте щось в собі на краще ", - радить психолог.
Я не любила себе саму
Повчальна історія молодої львівської родини. Після п'яти років спільного життя Максим і Світлана виявилися на межі розлучення.
 " Здавалося, що я живу поруч з непробивною бетонною стіною, - розповідає Світлана. - Ніби й сваритися підстав немає, але і емоцій, схожих на щастя, - теж. Любов була, а щастя немає ... Дітей за п'ять років так і не народили. А коли я пропонувала піти до лікаря - відповіддю був категоричну відмову ... Випадково в руки потрапила книга з психології відносин. А потім життя ніби почала посилати підказки: то семінар порадила добра знайома, то корпоративний тренінг з менеджменту стресових ситуацій. Я дивилася на своє подружнє життя вже інакше. А найголовніше - розуміла, що, лише змінюючись сама, можу змінити і своє подружнє життя.
І вона змінилося. Не за один день і не за один рік. Для початку треба було розібратися в собі, визнати недоліки свого характеру і навпаки - знайти те, що слід пишатися. Все виявилося просто - я не любила себе саму, і це ніби віддзеркалював мій чоловік. Ще одним етапом було налагодження відносин з батьком. З самого дитинства ми з ним не ладили, точніше, я ставала на мамину сторону в кожній сімейній сварці. Так і втягнулася в вир батьківських непорозумінь.
З тренінгів і книг я дізналася, що відносини з нашими половинками виходять з відносин з нашими батьками. Тому мені вкрай потрібно було знайти спільну мову з батьком. Спочатку було важко подолати себе після стількох років відчуження. І я почала шукати в ньому щось позитивне. "Адже це мій батько, іншого в мене немає. І за це я його люблю", - сказала собі. Його відносини з мамою - це їх особисті взаємини, там я нічого не можу змінити і вплинути. Тому я - окремо, вони - окремо. Зараз смішно згадувати, але, приїхавши додому, ходила за батьком як винуватий дитина, шукаючи можливість притулитися і сказати, що люблю його.
Напевно, саме з цього моменту почалися найпомітніші зміни в житті. Чоловік до мене почав м'якше ставитися, став помічати мою жіночність, частіше говорив приємні слова, робив милі подарунки, запрошував прогулятися. Я почала ділитися з ним своїм досвідом і спостереженнями, а головне - більше не вимагала, а завжди пояснювала свої емоції і бажання ... Зараз нашим відносинам 20 років. Вони кращі, ніж на початку шлюбу. Підростає син. А чоловік каже, що йому дуже важливо, щоб я реалізовувалася як особистість.
Раніше, я вважала, що секрет сімейного щастя - розчинитися один в одному без залишку, забезпечити ідеальний побут і не влаштовувати гучних сварок. А тепер розумію, що набагато важливіше бути цікавими одне одному. І не обов'язково робити одну справу разом. Я захоплююся літературою, танцями, садівництвом. Чоловікові до душі велоспорт, плавання і ремонт автомобіля. Напевно, єдине спільне наше захоплення - це подорожі. Тут у нас достатньо часу про все поговорити і поділитися враженнями від своїх захоплень. Але найголовніше - це загальні враження. Вони дуже об'єднують. Якісь цікаві моменти переростають в жарти, потім їх згадуєш роками ".
Тарас Базюк, журналіст:
 - В гори разом з сім'єю ходимо вже багато років. Вирушаємо в Карпати, як тільки є вільний час і хороша погода. Це зміна обстановки, нові враження , цікаві історії ... Дві наші дочки - 11 і 19 років - туристки зі стажем. Їдемо на 7-10 днів. Для відпочинку вибираємо місця, де є річка, щоб можна було скупатися, полежати на березі. Коли приїжджаємо в малознайоме місце, завжди цікавимося місцевими пам'ятками.
Наші діти не розпещені се вісом, вони охоче ходять в ліс по гриби, збирають ягоди. Карабкаться в гори подобається не завжди. Тут нічого не поробиш. Втомилися - робимо привал, поїмо - і йдемо далі.
У Карпатах діти навчилися розводити багаття, ставити намет, переходити річку так, щоб не посковзнутися на каменях, ходити по траві і не нарватися на змій. Найголовніше - навчити дітей бути обережними. У цьому плані карпатські полонини найбезпечніші. і найкрасивіші. Дивитися, як пасуться вівці, як їх господарі готують сир, слухати розповіді про життя в горах і місцеві легенди можна годинами. Коли погода погіршується, плануємо поїздки по музеям. Загалом, сімейний відпочинок в Карпатах робить сім'ю дружніше, вчить знаходити взаєморозуміння в будь-якій критичній ситуації.
Коли хочеш, щоб у саду росли красиві квіти, ти їх пересаджують з горщика в грунт, поливаєш, турбуєшся, щоб сонце не спалило. Словом, додаєш зусилля, щоб рослина добре почувалося і радувало око. Тому, коли ми хочемо цвісти і душею НЕ зів'янути, що не вигоріти на попіл, давайте прислухаємося і до сторонніх порад, і до свого серця, подбаємо про тих, хто йде по життю з нами поруч. |
|